Щеплення
Для розсудливих батьків немає і не може
бути жодної дискусії з приводу того, необхідно робити щеплення чи ні.
Абсолютно інше питання полягає в тому,
що відповідні реакції на щеплення цілком залежать від стану організму дитини.
А якщо ви дуже боїтеся, то логіка полягає не в тому, щоб щеплення не робити.
Логіка в цілеспрямованій підготовці організму — нормальному способі життя,
природному вигодовуванні, загартовуванні, усуненні контактів із джерелами
алергії тощо.
Щеплення необхідно проводити у
призначені педіатром терміни, і чим ви точніше це робите, тим вищою є
профілактична ефективність. Це обов'язково слід враховувати під час
планування, наприклад, літньої відпустки, непогано б і самим поцікавитися,
коли і яке щеплення необхідно робити.
Кожна країна світу має свій,
затверджений відповідним державним органом, календар профілактичних щеплень.
Календар ураховує вік дитини, інтервал між щепленнями і перелік конкретних
хвороб, для попередження яких щеплення, власне кажучи, і роблять.
У чому ж полягає суть профілактичних щеплень?
В організм уводиться особливий
медичний препарат - вакцина. У відповідь на введення вакцини організм
виробляє особливі клітини — специфічні антитіла, які захищають людину від
відповідної хвороби.
Кожна з вакцин має свої терміни, свою
схему і свої шляхи введення (через рот, внутрішньом'язовий, підшкірно,
внутрішньошкірний).
На кожну вакцину організм реагує
по-різному. У деяких випадках одного щеплення цілком достатньо для вироблення
тривалого імунітету. В інших — необхідні багаторазові введення. Звідси виникли
два медичних слова — вакцинація і ревакцинація. Суть вакцинації — досягнути
вироблення специфічних антитіл у кількості, що є достатньою для профілактики
конкретної хвороби.
Але цей стартовий (захисний) рівень
антитіл поступово знижується, і
потрібні повторні введення для
підтримки потрібної кількості їх (антитіл). Ось ці повторні введення вакцини
і є ревакцинацією.
Тепер декілька слів про конкретні щеплення від конкретних хвороб.
Найперше щеплення — це
щеплення проти туберкульозу (знаменита протитуберкульозна вакцина називається
БЦЖ).
Вона, як правило, робиться
безпосередньо в пологовому будинку на 4-7-й день після народження, одноразово.
Надалі, теоретично, ревакцинація здійснюється у 7,12 і 16-17 років. Чому
теоретично? Питання проте, робити або не робити ревакцинацію проти туберкульозу,
багато в чому залежить від реакції Манту. Цю реакцію роблять дітям щорічно,
але більшість батьків не розуміють, що це і для чого призначено.
Справа в тому, що практично кожна
людина рано чи пізно інфікується бактерією туберкульозу, тобто мікроб потрапляє
в людський організм. Але сам факт інфікування зовсім не свідчить про те, що
людина захворіла на туберкульоз. Припустімо, мікроб потрапив в організм, а
він, завдяки тому самому щепленню, має захисну кількість антитіл — ось хвороба
і не розвивається, хоча туберкульозна бактерія присутня. Реакція Манту — це не
щеплення, це проба на інфікування туберкульозом. Вираз «не щеплення, а проба»
є дуже принциповим. Після проб не буває загальних реакцій — не підвищується
температура, не змінюється самопочуття. Місцева реакція, тобто безпосередньо в
тому місці, куди вкололи,
цілком може виникнути, власне для цього
проба і робиться.
Якщо в організмі туберкульозних
бактерій немає - проба
негативна, а після інфікування вона стає позитивною.
Як усе це здійснюється на практиці?
Дитині щорічно роблять реакцію
Манту, вона, зрозуміло, негативна, але
може статися так, що з негативної
проба стане позитивною. Медики
називають це віражем
туберкулінової проби, і цей самий віраж рано чи пізно трапляється
практично у всіх людей, але в одного
в 3 роки, а в іншого — у 12 або 19. Ось тут і виникає вельми відповідальна
ситуація. Необхідно отримати відповідь на дуже принципове питання: людина
інфікувалася, але не захворіла завдяки тому, що має імунітет, або зараження
призвело до виникнення захворювання — захисних антитіл бракувало.
Відповідають на це питання лікарі,
фахівці з туберкульозу (фтизіатри). Для цього дитина проходить огляд, беруться
певні аналізи, за потреби робиться рентгенографія органів грудної клітки.
Залежно від результатів лікар робить відповідний висновок. Виявлено туберкульоз
— лікуємо туберкульоз, сумнівні результати — курс профілактичного лікування
особливими протитуберкульозними антибіотиками, усе гаразд — то все гаразд, але
ревакцинації тепер уже робити не варто — протитуберкульозний імунітет
підтримуватиметься вже не вакциною, а мікробом, який безпосередньо потрапив в
організм. А завдання медиків — не упускати таку дитину з поля зору, поставити
на облік і регулярно оглядати, щоб вчасно виявити ситуацію, коли організм не
зможе впоратися і таки доведеться лікувати.
На будь-яке щеплення
(будь-яке!) може виникнути реакція організму — підвищення температури тіла, відмова від їжі,
млявість. Це нормально: організм виробляє імунітет (захист) до конкретної
хвороби. Одні вакцини переносяться дуже легко і майже ніколи не дають серйозних
реакцій. Уведення інших препаратів, навпаки,
часто супроводжується вираженим
підвищенням температури і істотним порушенням загального стану дитини. Для
батьків дуже важливо усвідомлювати
принципову різницю між реакцією
на щеплення і ускладненням після щеплення. Реакції на вакцинацію, в тому чи
іншому ступені прояву, просто мусять бути, і це, як ми вже зазначили, абсолютно
нормально.
Що ж таке ускладнення? Ось це якраз
те, чого бути не повинно, що украй рідкісне. Не повинно бути ані судом, ані
втрати свідомості, ані температури вище ніж 40 °С. Не повинна дитина
покриватися від ніг до голови висипом, а в тому місці, куди вкололи, не
повинно бути жодних нагноєнь.
Ускладнення після щеплень — це завжди
серйозно. Кожен такий випадок детально аналізується, ціла лікарська комісія
вирішує — чому так вийшло і що ж робити далі? Робити щеплення чи ні, якщо
робити, то яким препаратом і від яких хвороб.
Щеплення
Коли можна і коли не можна робити щеплення?
Перш за все пам'ятати, що будь-яке
щеплення робиться дитині, в якої у цей момент немає жодної гострої інфекційної
хвороби — ані нежиті, ані проносу, ані висипу, ані підвищення температури
тіла. Чому важливою є саме відсутність інфекційної хвороби? Тому що будь-яка
вакцина — це навантаження на імунітет. Для того щоб відреагувати на щеплення
правильно і виробити достатню кількість антитіл, організм повинен бути
більш-менш вільним від інших справ, у свою чергу, пов'язаних із виробленням
імунітету. Звідси два висновки: якщо у дитини нога в гіпсі, то це не є
протипоказанням до щеплення. Якщо будь-яка, нехай навіть інфекційна хвороба,
перебігає з нормальною температурою і з непорушеним загальним станом організму
—зрозуміло, що така хвороба не приховує в собі істотного навантаження на
імунітет і не є протипоказанням до вакцинації.
Із наведеного правила є винятки. Деякі інфекційні
хвороби специфічно вражають саме ті клітини людського організму, які
відповідають за вироблення імунітету.
Це, наприклад, вітряна
віспа та інфекційний мононуклеоз.
Якщо у дитини вітряна віспа, то нормальна температура і задовільний загальний
стан все одно не є приводом для того, щоб робити щеплення. Але виняток лише
підтверджує правило — помірне шмигання носом при загальному бадьорому стані
цілком дозволяє робити щеплення.
Деякі перенесені дитиною інфекційні
хвороби викликають тривале ослаблення захисних сил організму, і це, у свою
чергу, є протипоказанням до проведення щеплень на певний термін (близько 6
місяців після одужання). До таких хвороб належать менінгіт, вірусний гепатит,
уже згаданий нами інфекційний мононуклеоз.
У той же час робити або не робити щеплення — питання, що стосується тільки
компетенції лікаря. Для кожної хвороби—алергічної, природженої, неврологічної
та ін. — розроблені відповідні правила: як, коли і чим робити щеплення.
Як підготуватися до щеплення?
Спеціально нічого робити не варто. Ну
хіба що всіляко уникати експериментів щодо їжі — жодних нових продуктів не
давати. Дітям, схильним до алергічних реакцій, у деяких випадках за два-три
дні до вакцинації лікарі призначають протиалергійні препарати і глюконат
кальцію. Підкреслюю: це призначають саме лікарі. Порадитися з педіатром можна
і потрібно, але виявляти індивідуальну ініціативу не слід.
Оскільки місце уколу один-два дні
небажано мочити, добре було б перед відвідуванням поліклініки (напередодні
увечері) здійснити повноцінну гігієнічну ванну.
Дії після щеплення
1. Намагатися трохи недогодовувати (за
наявності апетиту) або годувати тільки по апетиту (якщо апетит знижений
або відсутній). Більше пити, наприклад, мінеральну воду, компот із
сухофруктів, зелений, фруктовий, ягідний чай.
2. Чисте прохолодне вологе повітря.
3. Температура тіла нижче ніж 37,5 °С
цілком дозволяє гуляти на свіжому повітрі.
4. Максимально обмежити спілкування з
людьми — дитина виробляє імунітет, її організм зайнятий. Інші мікроби нам
зараз небажані. А джерело цих інших мікробів — інші люди.
5. При підвищенні температури тіла та
істотному порушенні загального стану — огляд лікаря, але парацетамол у
будь-якому вигляді (свічки, пігулки, сироп) цілком можна дати. Не зашкодять
аскорбінова кислота і глюконат кальцію. Чим вищою є температура тіла, тим актуальніші
правила, викладені в пунктах 1 і 2.
Якщо дитина після щеплення захворіла
У п'ятницю
Петрикові зробили щеплення, у понеділок він почав кашляти, а в середу
лікар поставив діагноз «запалення легенів». Одвічні запитання: чому це відбулося
і, зрозуміло, хто винен?
З точки зору батьків, винне у всьому
щеплення — цей факт очевидний і лежить на поверхні — заглиблюватися не дуже
хочеться. Насправді вірогідних причин три:
1. Неправильні дії безпосередньо після щеплення.
2. Додаткове інфікування, найчастіше гостра респіраторна вірусна інфекція
на тлі «зайнятого» імунітету.
3. Зниження імунітету взагалі «завдяки» відповідному вихованню.
Так хто винен і що
робити, щоб цього не відбулося? Питання риторичне, адже очевидно, що здатність
дитини нормально реагувати на щеплення багато в чому залежить від системи
догляду та виховання. А це вже повністю в компетенції батьків.
Батьківські збори
«Формування елементарних уявлень дітей про професії дорослих.»
Черга денна:
1.Працелюбність-одна із базових якостей особистості.
Виступ вихователя групи.
2.Основні чинники,які впливають на вибір професії .(За Є.Клімовим)
3.»Ким буде ваша дитина?».Тест для батьків.
«Якою я бачу свою дитину»/ Анкета для батьків по ранній профорієнтації.
1. ХХІ ст, без сумніву, має свої характерні риси, що відрізняє його від попередніх та сучасних століть. Це століття розвитку інформаційних технологій, глобальних інтеграційних процесів у суспільстві, перебудов у освіті,відповідно свідомості людей.У таких умовах все більшої ваги набувають питання економічної та трудової підготовленості молоді до життя в суспільстві,де розвиваються нові економічні стосунки між державою і особою,де з кожним днем зростають вимоги не лише до якості роботи кваліфікованої компетентності працівників,а й до їхніх моральних якостей.
Діти дошкільного віку рано виявляють інтерес до праці дорослих.У своїй трудовій діяльності вони наслідують дорослих,використовують їхній досвід,намагаються працювати так, як вони-швидко, вправно, акуратно.
У старших дошкільнят більш урізноманітнюються зміст та форми їхньої діяльності.
Це відображено у Базовій програмі,яка визначає працелюбність як одну з базових якостей особистості, що стоїть поряд із самостійністю, спостережливістю, людяністю, відповідальністю, креативністю.
Розвиток дитини значною мірою відбувається під впливом родини,і без неї дошкільний заклад не може певною мірою реалізувати поставлені перед ним завдання. Тож і формування позитивного ставлення до праці у дітей слід здійснювати у тісній єдності з родинами вихованців.
2. У родині діти отримують надто мало інформації про сутність і значення трудової діяльності дорослих.Опитування дітей старшого дошкільного віку свідчать :вони розуміють,що на роботі батьки працюють,проте що саме вони роблять діти здебільшого не знають,та яке значення професії також.Тому на запитання: «Ким ти хочеш стати, коли виростеш? діти називають лише те, що чують: депутатом, президентом, моделлю, артистом, не маючи об’єктивних уявлень про діяльність цих людей. Непопулярними стали у наших дітей улюблені колись професії лікаря, вчителя, кухаря, моряка, будівельника. Адже мислення дитини конкретне:скаржиться тато чи мама на свою роботу-значить погана в них робота; журиться дідусь чи бабуся через малу зарплатню-погана в них професія.
Дорослим варто замислитися над тим, що і як ми говоримо про свою професійну діяльність у присутності дітей. Адже наш негатив,який не усвідомлено постає в побутових розмовах дорослих, позначається на відповідному ставленні дітей до праці.Слід малечі розповідати про свою професію, про результат своєї праці, про колектив на роботі, передавати дітям свої позитивні емоції. Діти повинні знати як цінують їхніх батьків на роботі, шанують їхню працю і яка цікава і потрібна ця робота.
Професія-у перекладі з лат. означає «оголошую свою справу». Це поняття характеризує категорії людей, які займаються певним видом трудової діяльності.Це поняття вперше окреслив у філософії Платон(427 років до нашої ери),який поділив всіх людей,що займаються суспільно корисною працею на 3 основних групи: виробники; захисники; наставники(правителі). На його думку правильне обрання професії залежить від правильного суспільного виховання і сприяє не лише досягненню суспільного блага і справедливості,а й щастя,або блага індивідуального. Російський вчений Є.Клімов розглядає сім основних чинників,що впливають на вибір професії:
1.Позиція батьків.Часто батьки не реалізувавши свої плани прагнуть ,щоб діти компенсували ці недоліки.
2.Позиція друзів. Дружні стосунки є досить міцними і вплив їх на вибір професії не виключено.
3.Особистісні професійні плани. Плани формуються залежно від складу розуму і характеру людини.
4.Здібності. Це індивідуальні психологічні особливості людини,що проявляються в трудовій чи іншій діяльності і є умовою успішності її здійснення.
5.Рівень домагань суспільного визначення.Планування власного трудового шляху.
6.Інтерес і знання про професію.Важливо щоб відомості про ту чи іншу професію,не виявилися не точними чи непевними.
7.Схильності.Схильності проявляються в улюблених заняттях.
Дорослі мають ознайомити дітей з різноманітним світом професій,здійснюючи це планомірно і послідовно.Знання слід надавати в певній системі:
-назва професії;
-її значення для довкілля та суспільства;
-трудові дії;
-спеціальний одяг і обладнання;
-необхідні професійні якості.
3.ТЕСТ «КИМ БУДЕ ВАША ДИТИНА».
НЕ ХОЧЕ ТРИМАТИ МАМУ ЗА РУКУ.
Самостійний.Не дозволить вести себе по життю за ручку і «водити за ніс».На будь-який рахунок у нього власна думка(іноді і категориична).Вчитися на помилка інших-це не для нього, всі шишки він буде набивати сам. Проте напористість, цікавість і залежність допоможуть йому багато добитися в житті.Тому краще працюватиметься наодинці, чим у колективі.З нього вийде гарний лікар, юрист.
НОЖИЦЯМИ ЗРІЗАЄ КРАЇ СУКНІ І ВИРІЗАЄ З ТКАНИНИ УЗОРИ.
«Вічна дитина». Пустотливий, а іноді вередливий. Для забави може сховати в сумку друга ручну мишу,підставити ніжку чи намалювати до портрета вуса. Дуже дивується, якщо цого жартів не розуміють. Друзі на нього не ображаються, адже життєлюбний і гарний настрій, що йдуть від «вічної дитини» -заразні. З нього вийде перукар, кравець, менеджер, бо дуже любить спілкуватися з людьми, контактний.
ВСЮДИ СВЕРДЛИТЬ ДІРКИ І РОЗКОВИРЮЄ СТІНИ ВИКРУТКОЮ.
Правдошукач. Прискіпливий і прискіпливий. По природі він детектив, задає багато питань і чекає на них вичерпних відповідей людей, з якими має справу. Намагається людей пізнати краще, оцінює їх тільки після довгої бесіди і уважного спостереження. Ніколи не квапиться з висновками. Будь-яку роботу виконує якісно, так як у всьому звик докопуватись до істини. Може стати адвокатом, слідчим, міліціонером. В роботі обов’язково доб’ється успіху.
ДІВЧИНКА, ЯКА ГРАЄТЬСЯ МАШИНКАМИ.
Не посидюча, легка на підйомі, відчайдушне трішки вітряна. Полюбляє шумні компанії, легко знайомиться з новими людьми та невимушено себе почуває з хлопчиками. Полюбляє подорожувати. Їй подобаються машини. Можливо стане водієм, стюардесою і навіть пілотом.
РОЗБИРАЄ НА ЧАСТИНИ ІГРАШКИ,ЛЯЛЬКИ.
Проникливий. Людина, яка цінує людей за характер, а не за зовнішність. Задавак повністю ігнорує. Комфортно почуває себе в колі розумних і добрих людей. В майбутньому обирає собі професію вчителя, вихователя, бібліотекаря. (В книги заглядає так,як і в людей).
В БУДЬ-ЯКІЙ КОМПАНІЇ ВІДБИРАЄ ІГРАШКИ У ДІТЕЙ.
Добувач. Ставить собі конкретні цілі і будь-якими способами їх добивається. Ніколи не задоволений тим, що має і завжди прагне більшого: купили машинку - хочеться ще, купили дві-просить третю. Азартний. Може втратити навіть друзів, якщо захопиться чимось. Для нього вибір професії не головне, основне-результат. З нього може вийти гарний бізнесмен.
ХЛОПЧИК , ЩО ГРАЄТЬСЯ ЛЯЛЬКАМИ.
Спокусник. В дитинстві частіше грається з дівчатами. По натурі дуже гарний і чуттєвий, ніжний, лагідний. Професії: інструктор аеробіки, тренер, дієтолог, модельєр.
ЛЮБИТЬ СПАТИ З ОДНІЄЮ Ж ТІЄЮ ІГРАШКОЮ.
Постійний. Надійна людина, що не допускає ніяких змін. Дуже цінує старі прив’язаності, любить свій дім, звик до нього і нічого не збирається змінювати.
АНКЕТА ДЛЯ БАТЬКІВ»ЯКОЮ Я БАЧУ СВОЮ ДИТИНУ?»
Питання для батьків.
1. ПІБ матері, батька, місце роботи
2.Яку професію обрала б ваша дитина? Чому саме її?
3.Назвіть улюблені заняття та захоплення вашої дитини.
4.Що в своєму синові(доньці)ви відносите до гідності?
5.Що в своєму синові(доньці)ви відносите до недоліків?
6.Якщо ваша дитина вже обрала професію, то що більш за все що посприяло її вибору?
а)ваша порада;
б)думка друзів;
в)засоби масової інформації;
г)вирішила сама.
7.Чим ви допомагаєте своєму синові(доньці) при виборі професії?
а)допомагаю в навчанні та вихованні;
б)розповідаю про свою професію;
в)намагаюсь не заважати;
г)не знаю ,чим допомогти.
8.Як ви відноситесь до виконання сином(донькою)своїх трудових обов’язків?
а)не проявляю наполегливості;
б)не звертаю уваги;
в)контролюю;
г)проявляю вимогливість та надаю необхідну допомогу.
9.Чи задоволені ви успіхами вашої дитини?
а)в цілому задоволена;
б)мені все одно;
в)міг(могла)б краще;
г)задоволена повністю.
10.Оцініть по 5-бальній системі прояви у вашої дитини наступних рис:витримка, охайність, наполегливість, лінь,цілеспрямованість, дисциплінованість, працьовитість, егоїзм, ініціативність, скромність, впертість.
БАТЬКІВСЬКИЙ ЛЕКТОРІЙ
"ДИТИНА ПОСТУПАЄ У ДИТСАДОК".
Оскільки дитина вже звикла до характеру й ритму домашнього життя, необхідно заздалегідь ознайомитися з режимом, за яким живе її вікова група. Це послабить можливий фізіологічний дискомфорт у разі неспівпадіння режимів. Може ж бути так: дитині пропонують їсти, а вона не голодна; минає трохи часу, і в неї виникає відчуття голоду, то й починає вередувати, або ж ледве не засинає за обідом, а перед тим, на прогулянці, плакала, була збуджена, бо хотіла їсти. Інколи збіг відчуттів голоду і втоми може стати подвійним джерелом роздратування. Агресивна реакція — то, власне, реакція боротьби. Малий невдоволений ситуацією і починає протестувати, намагається силою змінити її. Проте сварити за це не слід — не його ж то провина. Тут винні дорослі, які не потурбувалися про забезпечення йому фізіологічно комфортного перебування у дитячому садку.
Фізіологічний дискомфорт зумовлює емоційні зриви, нервову перенапругу, що, у свою чергу, призводить до психосоматичних захворювань.
Отже, не менш ніж за 2,5 — 2 місяці (а то й півроку — рік) до того часу, як дитина почне відвідувати дошкільний заклад, батьки мають з'ясувати, за яким режимом живе група дитячого садка, що відповідає їй за віком. Можна завітати до найближчого дитячого садка, якщо не до того, який обрано.
Якщо домашній режим і режим дитячого садка мають однакову послідовність у проведенні режимних моментів, а не збігаються у часі десь на 20 — 30 хвилин, цьому досить легко зарадити. Але якщо обидва режими кардинально відмінні у часі й послідовності режимних моментів, тут є над чим працювати. Зокрема, не зайве проконсультуватись у дільничого педіатра чи лікаря дошкільного закладу.
Поступове зближення режимів забезпечить дитині фізіологічно комфортне перебування у дитячому садку, а надто у період адаптації до нього. Це зменшить навантаження на вразливу нервову систему, пом'якшить процес призвичаювання до нових умов життя.
У деяких родинах дорослі ще довго вважають дитину маленькою, не хочуть і не вміють помічати, що вона дорослішає, занадто опікують її, блокують розвиток її самостійності. Іноді, прагнучи зекономити час, батьки поспішають самі вдягнути й нагодувати малого, чим стримують формування у нього необхідних практичних умінь. Такі діти у дитячому садку почуваються безпорадними й самотніми. Проте вони значно легше пристосовуються до умов суспільного виховання, якщо в сім'ї набудуть елементарного вміння обійти себе.
Тож якими культурно-гігієнічними навичками має оволодіти трирічна дитина? Програми виховання в дошкільному закладі передбачають, що нормальним для неї є вміти:
охайно та самостійно їсти; ретельно пережовувати їжу; користуватися серветкою; не кришити хліб; не розливати суп; виходити з-за столу, лише закінчивши їсти; дякувати;
засукувати рукава під час умивання; мити руки та обличчя, не розбризкуючи води й не обливаючи одяг; правильно користуватися милом; витирати руки та обличчя рушником; вішати його на місце;
своєчасно користуватися носовою хустинкою; туалетом; бути охайним; зачісуватися; помічати та усувати самому чи з допомогою дорослих нелад у вбранні;
самостійно чи з незначною допомогою дорослого вдягатися, застібати ґудзики, зав'язувати шнурки; самостійно знімати одяг та взуття; акуратно складати одяг;
вранці чи після денного сну допомагати дорослим застеляти постіль.
Дитина всього вчиться вперше. Є вміння, якими вона оволодіває здебільшого самотужки, наслідуючи дорослих: скинути взуття, скласти на стільчик свій одяг. А є вміння, яких її навчають: застібнути ґудзики, розстібнути пряжку тощо. Малого цікавить усе, треба лише не відбивати в нього бажання. Варто якомога частіше хвалити, заохочувати й підтримувати його навіть тоді, коли він одягнув сорочечку навиворіт. Адже він так старався, прийшов похвалитися своїм успіхом і чекає на добре слово. Краще сказати йому: "Як добре і швидко ти вдягнувся". А вже потім можна ненав'язливо перевдягнути його, пояснивши, як виглядає лицевий бік одягу. Схвалення його дій створить емоційно сприятливий стан, виховний вплив буде більший, аніж від картання. Адже осуд містить набагато менше інформації, ніж схвалення, бо сварячи дитину, ми кажемо їй, чого не можна чинити, але нічого не кажемо про те, що і як можна робити.
Не слід надто суворо обмежувати діяльність дитини. Нехай вона буде не простим спостерігачем або слухачем, а активним учасником усіх доступних їй побутових процесів: разом з дорослими збирається на прогулянку; готується їсти; прибирає у своєму ігровому куточку; під час купання вчиться користуватися мочалкою, мити шию, руки. Якщо систематично залучати малюка робити все це, він досить швидко навчиться сам себе обслуговувати без зайвих нагадувань. Привчений самостійно одягатися і роздягатися, вмиватися й охайно їсти, користуватися носовичком, буде почуватися в нових умовах значно легше і впевненіше, аніж безпорадний невмійко. А впевненість у собі відіграє помітну роль у формуванні позитивно емоційного ставлення до дитячого садка.
Формування предметно-практичної діяльності не є лише самоцінним. Тут важливий ще один бік — виникнення і становлення дитячої гри. Вона з'являється і розвивається саме на основі практичних дій з предметами. Відмінність між предметно-практичною та ігровою діяльністю полягає у тому, що перша спрямована на результат, а друга регулюється сюжетом і процесом дії. До трьох років закладаються основи гри, і без дорослого малому також не обійтися.
Дехто з батьків хибно вважає, що будь-яка дитина сама добре вміє гратися і її не треба цього вчити. Насправді ж малята у ранньому віці суціль маніпулюють іграшками, виконують одноманітні дії з ними (кидають, стукають, гризуть), не знаючи, як їх застосовувати. Часом виглядає так "гра" й дітей третього року життя, бо, виявляється, ніхто з дорослих не показав їм, як цікаво можна гратися.
Теза про те, що дитяча гра не виникає стихійно, сьогодні не потребує доведення. Дитина оволодіває ігровими діями, так само як і предметними, наслідуючи дорослого. Спочатку їй пояснюють призначення певної іграшки і дії з нею: "З чашки напувають ляльку, ведмедика, песика". Показують, що однією іграшкою можна гратися по-різному: ляльку годують, умивають, одягають, катають на машині, вкладають спати тощо.
Однією з передумов виникнення гри (як і розширення словника) є турбота дорослих про те, як забезпечити дитину різноманітними враженнями. Обмежена площею кімнати чи квартири, не знаючи назв і призначення елементарних речей, вона втрачає основу для розвитку гри: відтворення в уявній ситуації реалій щоденного життя.
.gif){kind=small}
